Тримаєш

в маленькому серці великий камінь.

Бережи.

А ні –

клич каменярів,

Аби самотужки не длубати його

сірником чи зубочисткою.

Хочеш, можеш

стесати його до маленького ідола,

Який постане перед тобою її обличчям,

І хтось чужий буде йому приносити жертви.

Можеш

Назбирати йому равликів,

Щоб не було так самотньо.

Як тобі.

Чи викинути в море,

Де столітні німецькі кораблі

Підберуть,

І будуть ставити його

На бочки з капустою.

Можеш прив’язати його мотузкою

до ноги самогубцеві.

І штовхнути у воду.

То буде вбивство.

Вкинеш у вікно старої бабці.

А вона, витираючи сльози,

Поверне його тобі.

От побачиш,

Пробачить.

І житиме без тафлі,

Доки вночі не пограбують.

До чого я веду?

Що камінь – твій.

Тримай його. Бо лиш тобі

Він просто є тягар,

А не бездушна річ,

Що пробиває вікна у дворі.

Чи йде у поміч

самогубцеві. Терпи.

Він зовсім скоро перетвориться у пил.