йшла по озеру - ну, кригою, то було ще світло, і сніг падав. все біле-біле, кут обзору був мінімальний, то мені згадався кадр з якогось фільму, котрий я точно бачила, і не можу згадати, шо за один - дивно, чого я тоді цю думку не озвучила? і так сумно-сумно відразу стало, або швидше ото, шо Христя вчора казала - "смиренно". найшло воно і на мене нарешті.

знаєте, ніби з головою занурюєшся в суцільне відчуття - а там лише воно, як смола, але прозора і тепла, і повітря не потрібне, забуваєш, як дихати. кожна думка, що в голові, здаєтьс я самовичерпуючою (жахливе слово) - визначення містить лише суть, а суть - лише визначення.

я відчула, що цей стан почався, і статичність його теж відчула особливо гостро. висновок звідси один - моєму тілу потрібен спокій, саме тілу. завтра йду на йогу, глянемо, шо опісля буде.