Єнні: Патрііііік. Дивись, яка милість.

Патрік: В цьому світі є хоч щось, що не викликає в тебе таку реакцію?

Єнні: Пфф. Звичайно ж.

Патрік здивовано підняв одну брову.

Єнні: Ну, я ж просила так не робити.

Патрік: Ти не відповіла.

Єнні: Божі коровки. Я боюсь божих корівок.

Хлопець розчаровано похитав головою і задумливо запустив руку у волосся.

Патрік: Ми їдемо вже в цю суботу.

Єнні: Я знаю.

Мовчання. Патрік копав уперед якусь бляшанку. Я уважно спостерігала за ним. Спочатку не сильно, слегка посунувши вперед ногою вище згадану бляшанку, проте з кожним разом все сильніше і сильніше. Нерішучість хвилями йшла від нього. І врешті-решт він не витримав.

Патрік: Чому ти настільки спокійна? Як ти взагалі можеш радіти зараз?

Я здивовано підняла брови і вже було вікрила рот, щоб йому відповісти, але він не дав мені сказати, зупинивши рукою.

Патрік: Невже ти настільки його любиш, що готова пробачити все? Любов сліпа, Єнні, ти осліпла!

Я стояла, розгублено усміхаючись дивилась на нього з квадратними очима.

Єнні: Мені здається, я щойно втратила суть розмови.

Патрік: Алекс.

Єнні: Що Алекс??

Патрік: Тобі не здається, що ти надто по-мазохістськи реагуєш на навколишній світ?

До мене починало доходити, що я щось пропустила. Щось дуже важливе. Хитнувши головою, я подивилась на Патріка якомога жосткіше.

Єнні: Мені здається, чи я дійсно чогось не знаю?