Я не кохаю його, мені просто в кайф, коли він поруч. Я не кохаю його, мені просто з ним хорошо. Не скучно й не самотньо. Мені якось пофігу скільки в нього там дівок, але чужі руки в нього на плечах мене засмучують. Я не кохаю його, але знаю яку каву він любить і скільки родимок в нього на спині. Я не знаю для чого воно мені все. І взагалі..мені подобається його посмішка і кісточки на бедрах. Та хіба ж це кохання? Мені подобається називать його "мій" і відчувать його поцілунки. Але я ж не хочу буть з ним. шо за біда? Чого я не можу розібраться в собі? От тупа дура і все.