Я лежала на дивані ногами догори. Алекс сидів у кріслі. Ми дивились якийсь фільм, принаймі пробували, допоки він не почав кидатись в мене чипсами.
Єнні: Дивний спосіб мне нагодувати, не знаходиш?
Він повністю проігнорував мою репліку і знову кинув в мене чипсами.
Єнні: Знущаєшся?
Алекс мовчки встав з крісла, сів поруч. Піднявши чипсину він поклав її до рота і голосно розкусив.
Алекс: Відчини двері.
Я саркастично підняла брови. Сівши нормально я подивилаь йому у вічі. Ніякої реакції, все так же продовжував їсти дурацькі чипси. Ну і ладно. Я не відчинятиму двері, нехай сам іде. Проте він і не збирався нічого робити. Втупившись у телевізор, який до речі ще хвилину тому його зовсім не цікавив, він знищував чипси одну за одною.
Алекс: Тобі так складно?
Єнні: Чому я повинна це робити? Хата твоя, я тут не живу.
Алекс: Ти жінка.
Чудово. Просто чудово. Скинувши рукою трекляту пачку чіпсів я пішла відкривати двері, проклинаючи все, що бачила. А за дверима - неочікуваність. Патріік. Жодного разу не бачила його до цього моменту в живу, але мільярди раз розмовляла з ним по ову та скайпу. Я його не спізнала, ніколи б не подумала, що реальний Патрік на стільки відрізнятиметься від «комп’ютерного».
Патрік: Малааа.
І обнімашки-обнімашки.
-Ну, як нічка? – почувся голос Алекса з кімнати.
Патрік: Як на мене слабо. Я ще не накурився, не проснувся в чужому ліжку, чи поліцейському відділку. До речі я Патрік.
Він протягнув руку. Я розсміялась.
Єнні: Я вже зрозуміла.
Мені не хотілось повертатись в кімнату до Алекса тому я пішла на кухню, випити стакан води. Просидівши на кухні хвилин п’ять, я вирішила все-таки почтить их своїм прісуцтвієм.
Коли я повернулась до кімнати Алекс знову сідів на кріслі, а Патрік лежав на підлозі. Чипси все так же розкидані валялись на підлозі. Чудово, вкотре подумала я.