зміни в сприйнятті - я дивлюсь на кисть правої руки, зануреної в воду, доки нитки на фенічках не припиняють рухатись, і саме тоді вода починає надто голосно, швидко, відчутно капати; в вухах - жодних сторонніх звуків.
торкаючись стіни спиною, відчуваю біль, здається, самим кістковим мозком - ніби шкіра зникла, а м’язи пропускають абсолютно все.
волосся спадає плечима, ніби водоспад в заповільненій зйомці, поява посмішки прослідковується надто детально - рухи мімічних м’язів видимі до останнього.
все навколо то заповільнюється, то пришвидшується. по-моєму, я вже забула відчуття звичної (читай: нормальної) швидкості.