Вчорашній день нічим кажетьсяб не відрізнявсь від повсякденного мого дня, якби не мої друзі, які зробили цей день унікальним, додали цьому дню світлих відтінків.Наприкінці дня, я повний в емоціях йшов по нічному городу додому. І тут намить мої емоції зупинились, можливо на хвилинку навіть заморозились, хоча можна сказати, що вчорашній день не був таким сильно прохолодним, я побачив картину яку ми можемо спостерігати не кожен кожен день, так як не хочемо помічати або просто проходимо повз, як байдужі нелюди. Чоловік, вік якого було тяжко виявити через зовнішність, стелив собі газету на землі.
По його виразу лиця було видно що він немічний, і хоче тепла як і будь хто з нас.Не важко було зрозуміти що ця людина бездомна. Проходячи повз нього я пильно невідводив погляд. За пару кроків від нього я зупинивсь. Подумав. І розвернувсь у його сторону, ще раз подививсь на нього. Дивлячись я згадав одну фразу. Заглянувши у свої кишені, найшовши там пару гривень, протягнув йому їх. Він взяв і відповів дякую. Це дякую було таким ніби це для нього було св'ято. Тих пару гривень він потратить на щось своє. Неважливо на що. Головне ніколи не будьте байдужими до судьби інших людей. Тому що бачачи таких людей завжди потрібно протягнути руку допомоги. Тим більш, що ти прийдеш додому і сядеш за копм'ютер в теплій домівці і вже не згадаєш про того чолов'ягу якому пару хвилин назад ти допоміг.Будеш неодноразово в голові прокручувати момент той, як ти його зустрів. Розмови по телефоні з друзями, твій веселий голос будуть чути вони, а в голові буде одна і таж думка.
Але через пару днів ти забудеш про ці думки.У голові буде безліч інших непотрібних думок, музика в твоїх наушниках буде награвати пісню, яка буде заспокоювати тебе.Але десь далеко в пам'яті залишиться той чолов'яга.
Тому що допомагаючи одній людині, ти спашаєш людство.