Зима видається занадто довшою, ніж того треба. Мітиш підошвою межі відлиги, що суне тужаво на прикордонні райони держави. Крапле дощ – терпка сукровиця з Господнього тіла. Тьмяніють лиця. Міста порожніють. Йдучи по лезу свого виживання, залишки плебсу кидають квартали скніти в ремонті, і сон довірливо шепче дрімоті: вимри, кохана, зроби то хутко – не стане дзвонів твоєму смутку.