Нас сьогодні вже не здивувати ані снігом в Африці, ані цунамі в Азії, сьогодні ми звикли до усіх примх світового клімату. Та усвідомлюємо ми, що ця звичка є лише наслідком нашого бажання жити комфортно?
Виготовлення цегли, несчисленна кількість полігонів для поховання промислових і побутових відходів, електронна промисловість, спалювання лісів і всі інші привілеї розвиваючогося світу призводять до викиду в атмосферу парникових газів (водяна пара, двоокис вуглецю, закис азоту, метан і озон) .
Ще в 1997 році світова спільнота усвідомила та зробила перші спроби для вирішення питання глобального потепління. Кіотський протокол став першою за всю історію людства міжнародною згодою про охорону навколишнього середовища. Звучить багатообіцяюче, але чомусь з 1997 року ніяких покращень не відбулося. Відповіддю на це " чомусь " є наше просте, болісне слово - " комерція", адже врегулювання викидів парникових газів за Кіотськім протоколом має відбуватися завдяки міжнародній торгівлі квотами на ці ж самі викиди.
Прийняття цього протоколу стало початком важкого та болючого процесу ратифікації країнами світу умов цього протоколу, який тягнувся понад 10 років. Станом на 26 березня 2009 року 181 держави світу прийняли відповідні закони для реалізації планів Кіотського протоколу. На ці держави припадає біля 61% промисловості, що і спричиняє викид парникових газів. Цікавим моментом є те, що уряд США, очолюваний Джорджем Бушем, відмовився від виконання обов'язків протоколу, мотивуючі це тим, що умови протоколу можуть загрожувати подальшому економічному піднесенню США, і може призвести економіку країни, чиє ВВП на 74% залежить від сфери послуг, до небезпечної залежності від економіки інших країн. Звичайно, ця загроза також є дуже небезпечною в цілому для світової економіки. Чи, все ж таки, наддержава просто не може допустити можливість продуктивного розвитку країн з молодою економікою ?
Найпечальнішим є те, що поки хтось грається в світову політику, прикриваючись маскою занепокоєння долею майбутніх поколінь, з кожним днем жити стає дедалі страшніше.
За прогнозами Р.К. Пачаурі, лауреата Нобелівської премії, голови Міжурядової групи по змінам клімату та генерального директора Інституту ресурсів та енергії, зміни, яких завдасть потепління, тотально змінять наше уявлення про клімат. Наприклад, зміни в моделі опадів зроблять тропічні регіони планети зовсім не тропічними, а засушлива Сахара може стати найвологішим місцем на Землі. І проблема не тільки в тому, що загине надзвичайна кількість унікальних представників природи, а в тому, що світове співтовариство просто буде не готовим до тих змін. Якщо потоп в Новому Орлеані змусив наймогутнішу в світі запанікувати, то що ж буде відбуватися з маленькими острівними державами ? І нащо тоді будуть рекордні заробітки та тонни цегли? Може настав час інвестувати не в кінострічки про найстрашніше, і нажаль можливе майбутнє людства, а в розробку методів його попередження; може настав час усвідомити, що маркіза Помпадур була неправа і не варто по собі залишати потоп ? Бо інакше, навіщо усі ці спроби щось зберегти, збудувати, якщо уся діяльність призводить лише до винищення…