давно тут не писала. тай взагалі давно я нічого не писала. тобто взагалі нічого. нічого свого. навіть тупої крапки не соізволіла. знову відчуваю, що починаю закриватись в собі. а взагалі, якщо відверто про почуття, то єдине відчуття, яке я відчуваю останні кілька днів/ тижнів. - це безпричинна злість і відчуття безвихідності. а ще було б дуже круто просто здохнути.
перестала розмовляти з А. взагалі. не включаю скайп. не читаю смс. не читаю е-мейлів. вчора прийшов лист. я його спалила, навіть не відкривши. Патрік злиться на мене через це. здається я все ще тут.
весь вівторок і середу просиділа в поліклініці. зрозуміла, що я все-таки ненавиджу людей. і мене бісять діти. мене бісить, що треба просидіти у йобаній черзі дві години лише для того, щоб тобі поставили печатку. арррр.
добра новина - вернулась (в якійсь мірі) Лала. мені не вистачало її. і мене дійсно школа, що я не можу бути поруч з нею. я дуже хочу.
ще одна ддобра новина - я відновила стосунки з Анічкою. тобто не просто відновила а перейшла на новий рівень. точніше не перейшла, а повернулась. як в дитинстві. мені не вистачало цього. дуже навіть.
Марічка. не можу розібратись з нею. не знаю. дивно якось.
а ще мене бісять тупі зміни, які стаються зі мною. чорт забирай! та я просто ненавиджу саму себе. готова на шматки себе порвати. я стала більш добра, менш егоїстична, менш цинічна, і все більше випадків, коли у мене зявляється совість. я не почуваю себе як особистість. просто робот. чиясь тупа маріонетка.