сьогодні вперше пистиму тут. спровоковано злістю. що правда прихованою. але так краще. згодом прослідкую хід своїх думок, зроблю висновок з помилок і більше не ставатиму на ті самі граблі. так краще.
знаю, що зробила помилку. знаю що не права.
здається, більшість підлітків стикається з подібною проблемою і я не виняток.
що можу сказати зараз? я не хочу поводитись так як вона. чому? тому що її слова провокують в мені лише злість на агресію (на щастя я навчилась стримутати їх і напрвляти вектори в інши бік) і точно не бажання виправити поилку, зрозуміти, що не права.
що робити завтра?
все одно знаю, що забуде, бо мама. а мама закриває очі і ковтає образу.
в з іншого боку, якщо вже так сталось, то може треба рухатись далі і переходити на наступний етап відностин? можливо краще розповісти їй як є? чорт забирай, хоч правда гірка, але ж ПРАВДА. і якою гіркою вона б не була, все ж краща за брехню.
ожу розповісти і майже впевнена, що ставлення до мене зміниться. у гірший бік. і те щ я наважилсь на такий крок не оціниться достойно. та можливо так буде простіше мені.
єдине, що стримує - він.
бо знаю, що вся моя "правда" відобразиться і на "нас".
і цього дозволити я не можу. сама собі дозволити. ні.
насправді, хоч проблема - стандарт, але важко зрозуміти, як було б правильно поступити.