І справді, так тошно, коли дорогі тобі люди, за щастя яких ти рвешся більше ніж за своє, потім святкують перемогу без тебе. А ти сидиш, як останій лох і не знаєш, що трапилось.

Тупо, коли боїшся втратити людину. Вона навіть не твоя, а боїшся.Слідкуєш за кожним словом, вчинком, думкою, а все те саме, як і раніше втрачаєш.Єдине, що можна зберегти - це малюнок. Він дорогий, бо це і спогад, і власний труд, і зображення саме таке як пам'ятає серце.

Не буду більше віддаватись до останього- це галімо і боляче