странная.зато милая.

мда….і як тепер жити?бачити його щодня і не змогти сказати ані слова..дивитись на його фото і плакати..плакати..плакати.просто плакати.хочеш забути його..і для цього як найретельніше погружаєшся в роботу..та нічого не виходить..зовсім нічого..після того випадку він напевне не захоче бачити мене..від однієї думки про це кидає то в жар, то в холод.. як тепер жити без нього?без його чарівних очей?а тільки два тижні тому я навіть не підозрювала, що таке може статись..інколи хочеться, щоб якийсь безумець створив машину часу…і я повернулась у той день і змінила все..і тоді усе б стало на свої місця..ми були б щасливі..разом..

залишились лише мрії про наше щасливе майбутнє..пусті мрії…можливо, потрібно вибачитись перед ним..якби він мене вибачив, то це було б найщасливіше моє Різдво..можливо зробити це завтра?адже на Різдво всі просять вибачення одне у одного…це світле свято..Надіюсь Господь допоможе мені знайти сили…

А він таки пробачить..

один випадок.тільки один.змінив моє життя, напевне назавжди.

як важко..важко дивитись тобі в очі..боюсь.просто боюсь побачити в них байдужість.бо байдужісь напевне найбільший страх мого життя.від почуття нікому не потрібності хочеться вмерти.раз і назавжди, щоб не відчувати ці муки..цікаво, чи відчуватиме він хоча б якусь тугу за мною..чи згадає мене…чи не забуде..