Маленькі прози про велике життя.

Ай справді крилатим грунту не треба. Була земля а буде небо.

Людина. Живе щоб працювати. Працює щоб їсти. Їсть щоб жити. Ми навіть не помічяємо з якою швидкістю летить час. Живемо собі, точніше існуємо і тут смерть…. В одну секунду людина втрачає все. Все що нажила, напрацювала… Наступають похорони. Проходить рік і все… і людини як не було. А що вона після себе залишила? Квартиру, машину, яхту, 10-поверховий будинок? І що? Ви їх з собою заберете? Хм…сумніваюсь. І так десятки тисяч років люди існують і існуватимуть ще стільки. Але є люди які виходять з цієї сірої маси і живуть справжнім життям.

Запитайте в себе…А що я залишу після себе? І чи відношусь я до сірої маси?