alexandra_peka

ты её никогда не забудешь?-кого?

строчка.запятая.строчка.строчка.точка.

летом осень дождями плевалась.

люди-себялюбики

несчастной водкой размывать изображения. искать тебя в своем убогом отражении

обмануться, обмануть, но не наврать.

перемирие степенного устоя

ничего, не надо, нет, не трогай. а потом, пожалуйста, вернись, собери и забери своим тревогам. а потом забудь, в кого-нибудь влюбись..

нет. здесь меня нет. просто пока мой безобразный почерк охуел

я пытаюсь найти замену тебе, в разных людях. прости. не получается.

я, наверное, тоже, когда-нибудь забуду.но потом. уже не месяц ведь прошёл.вторая осень.не время возвращаться.

чем больше женщину мы любим-тем меньше нравимся мы ей

жаль, на ушедшие поезда не продают билеты.

sameone:

zero-the-hero:

hellomockingbird :

ніжність виснажує гірше за пристрасть
якщо між тілами падають числа
а поміж домами – зорі і свастики
а попід ногами – вовківні і пастки
і на межиріччя – своя монополія
і в кожного рай на своїй території
а все що єднає розділені частки –
канал контрабандної аяхуаски
на виході й вході – жорсткий контроль
ніжність випалює як пергідроль –
сиплешся сіллю вирулюєш ролі
(pola-monola plus coka-cola)
пахкаєш попелом скрапуєш воском
ковтаєш оскому cтріпуєш мозком
розжовуєш ноти під’юджуєш літери
збовтуєш мул на фейсбуці і твіттері
цілишся в серце стріляєш в астрал
постріл – плацкарта(.) потяг(.) вокзал
знов кілометри знов декалітри
ніжність висушує коксом і вітром
просто летиш ніби пух або прах
був колись птахом – кінчився птах
ніжність виснажує ніжність випалює
ніжність – суцільні приходи і палєво
сьома вода чотирнадцята віхола…
ніжність стихає чистою втіхою
глухо відлунює давнє «воістину»
будемо люба нині і прісно

любиш-не-любиш хочеш-не-хоч’
я віддираю приклеєний скотч