never look back

фух!

закончила херней страдать. Извените, но ничего не могу с собой поделать. я когда дочитываю книгу хочется всегда с кем то поделится "заумными фразочками" которых в книге было тьма-тьмущая.

Нічого ніколи не починалось і не завершувалось, а лише триває і триває.

Кожен із нас шукає самоти і всюди її знаходить, і так нам найкомфортніше, але настає момент коли самотність чомусь стає нестрепною.

Кожен чоловік, до нестями боїться жіночих речей: білизни, косметики, черевичок на шпильках, кн жок, люстерок, не кажучи вже про тампони і жіночі прокладки, - ніби ці речі кожного чоловіка ув'язнять, висмоктавши так звану свободу.

Як можна вибирати собі бога, якщо він один? З кого його вибирати? Якщо тобі взагалі потрібен бог?

Немає того, хто здатен тебе образити. Довкола взагалі нікого нема - тільки пересувні картинки, серед яких ти сама теж вдаеш пересувну картинку.

Кожен із нас судить всіх і вся з вакуумної упаковки своєї особистої міфології, підтасовуеш будь яку історію у зручний для самовизначення спосіб.

Твоя любов і самопожертва - це егоцентризм шизофрінічки: людині має бути добре тільки так, як ти це собі уявляла, все, що поза твоєю системою координат, - або є хибним, або його просто не існує.

ти створюєш найближчим істотам проблеми, хвороби і біди, провокуеш занепад - такий глобальний енурез - щоби лиш виправдати своє існування, почуватися потрібною, важливою, вагомою - незамінною!

Лярви - це нав'язливі людські бажання. Всі лярви - людський витвір, плід жиги задоволення і задовільнення.

Так зручно мати "погані звички" та соціальні вади: завжди можна списати все на алкоголь і траву.

Утім, ми всі є вампіри - жалюгідні, побутові, пожираєте одне одного і самі себе, доки не здохнете!