Ось пройшов іще один тиждень. Чи був він кращим за решту? Мабуть нічим, але саме цей тиждень і розплющив мені очі. "Любов не буває без вірності й безкорисливості" - казав священник. Боже, ще раніше я, мабуть, могла розуміти, що вона мене справді любить, так ні, я себе мучила. Хах, тепер жодних сумнівів! А якщо ще подивитися збоку на наші розмови. Кожен раз їх хтось перериває на найцікавішому, але все ж таки, вона відчуває у мені щось більше за ученицю. Я впевнена у цьому на всі 104% (дуже символічна дівчинка =Ь) . Обговоривши все суттєве і велике, ми перейшли до буденних дрібниць, я вільно дихаю, коли вона поруч, я не червонію як рак, не почуваю себе дуже надокучливою, коли майже кожну перерву проводжу з нею. Мені так добре, приємно.
Зараз вихідні, я сиджу вдома за ноутбуком, п*ю негазовану воду і зовсім не відчуваю дискомфорту. Пісня, що зараз лунає у програвачі заспокоює, душа не рветься, не знати якого чорта до школи чи Довженка, мені спокійно вдома. Я знаю Бог допоможе, знаю, що є кому за нею доглянути, знаю, що завтра зустрінемося.
А вчора(у суботу) я навіть змогла трішки повеселитися, не те щоб я не могла раніше, просто голова і душа були вільнішими. Це було весілля мого дядечка, мого коханого дядечка. Він виглядав так імпозанто, як я його люблю, а наречена, Вікторія, була немовби принцеса. Чорне густе волосся було зібране у гульку, прикрашену короною. Їй так личила ледь кремова, на мою думку скоріше кольору шампанського, сукня. Вони шикарна пара, доповнюють один одного, дуже рада за них. Сидячи за столом я спробувала послухати, що відбувається за моєю спиною і я зрозуміла, що мелодія справжнього весілля - це не хороша музика(музиканти), а голоси людей, переважно радісні, звук стукоту виделок і ложок по тарілках, звук того, як у келихи наливається алкоголь, рипання стільців, стукіт жіночих та чоловічих підборів, сміх, шурхотіння квіток, біг дітей. Ось що таке насправді весілля, та й не тільки весілля, будь-яке свято. Без цього просто не обійтися.
Я не знаю, що мене чекатиме завтра, післязавтра, але життя продовжується і хтозна, яких подорожніх Бог подарує мені незабаром, головне, щоб водій був тим самим ;) .