—Ти вже прогулялася?
— Ні, тільки йтиму.
— А чому додому йдеш?
—Сигарети забула (регіт).
Дощ періщить мені в лице, в кишені маю дві пачки жувальної гумки, хочу з*їсти, та не хочу висувати рук з кишень. На вулиці холодно, неприємно. Я знала, що я це роблю неправильно і не доб*юся результату. Принаймні сьогодні. Але так хотілося бачити! її, на місті сидіти, склавши руки я теж не могла. Я заспокоюсь тільки завтра.
О, знайоме обличчя. На жаль, не принесло нічого хорошого. Кажете, не було взагалі? А може була, але ви не бачили, а може вибігла десь на секунду, ну а може ви задрімали?! Ні, не було. Ну гаразд, завтра ж все одно побачимося. Мені шкода свою душу. Я вже знищила її всю цією отрутою. Такою солодкою і потрібною. Вона скидалася мені на печінку, стравлену алкоголем. Хто мене не розуміє, то уявіть собі п*яничку і помучте себе запитанням "чому, нащо він п*є?" Якщо знайдете відповідь на нього, то……………….вітаю, ви молодчинка. Мене вам все одно не зрозуміти, дівчинку з червоненькими щічками, носиком, вишневими губами, каштановим волоссям. Я така ваша і така чужа, що аж самій моторошно.
А по дорозі додому я зайшла до церкви.