Дивна штука людська душа. Як пиріжки в старій пекарні на розі вулиць. Ззовні - всі однаково рум'яні і апетитні. Але в одному може бути начинкою свіжа полуниця, а в іншому - гвіздки. В його душі були саме гвіздки. Ними він взяв і розіп'яв тебе одного суботнього вечора. Розпинав і говорив що це не гвіздки, а троянди. І ти навіть відчувала цей тонкий і солодкий аромат. Для нього ти стала іншою. Перестала слухати улюбленого Скрябіна, перестала читати вірші Паші Броського, перестала їсти омлет з гранатом і бігти проти руху екскалатора. І от ти стоїш посеред кімнати. Така красива, така витончена,така… інша… а в долоні - дірки від цвяхів…