А у нас, в Україні, усе відбувається тихо-тихо. У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть діти, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе переважно під подушки, а іноді у черевички сплячої малечі жадані дарунки. І що характерно — саме ті дарунки, які собі намріяли слухняні хлопчики й дівчатка. Звідки Миколай знає, що кому потрібно? Взагалі-то напередодні чарівної ночі належиться написати лист-прохання до святого, покласти записку на вікно і сподіватися на здійснення мрії: Чи то Ангел, чи то яка пташка-невидашка той лист забере. І Миколай точно знатиме, чого від нього сподіваються. Але якщо малюк ще цілком не писемний, то святий і так здогадається. А що чекає неслухняних? Ну, таких в Україні геть мало. Якщо трапляються, то їм дістається різочка, але тоненька і не довга. А якщо мама й тато дуже попросять Миколая, то попри різочку святий все ж покладе бодай цукерку чи помаранчу. Хіба би дитина зовсім не вірила в чудо. Хіба би не знала й не чула, що є така пісенька, якою можна заслужити милість святого: «Ой, хто, хто Миколая любить, ой, хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі часи помагай». Навіть дорослі іноді «випрошують» невеличкий презент. Кому ж це не приємно. Скажімо, відома українська кулінарка, галичанка Дарія Цвєк у свої 94 роки зізнавалася: «Я й тепер люблю знайти зранку на Миколая під подушкою плитку шоколаду». Мабуть, вона заслужила такої уваги святого уже хоча б своїм рецептом медових «миколайчиків». У корінних галицьких родинах їх ще печуть. Вони дивовижно смачні і симпатичні з вигляду. До того ж довго зберігаються (хоч і без консервантів). Це, очевидно, теж вплив Миколая. Чим не Чудотворець — святий, якого християнський світ не перестає любити майже дві тисячі років?