Я ніколи не зустрічала раніше таких очей.
Усе його обличчя, наче було фоном для них. Наче ти дивишся на обрій і не можеш побачити межі, небо зливається з землею в єдине, а потім…

Потім сходить, як сонце, його погляд. Тихий. Лагідний. Теплий.

Він обійняв мене за плечі і я, наче цукор, почала танути, липнути до його міцних долонь усією постаттю, прикипати душею до них, здавалось, що під ногами у мене Венера, Марс чи Юпітер, але аж ніяк не асфальт. Я торкнулась вказівним пальцем його підборіддя, його шершавого, неголеного підборіддя і мені було лоскотно так, наче впіймала метелика. Мілош зітхнув. Хвиля гарячого подиху накрила мою долоню і я, піднявшись навшпиньки, поцілувала його у заплющені, тремтячі повіки.