Гітара і скрипка – дорога до раю,
пекельну енергію всотують вени.
Із неї народжуюсь, в ній помираю,
приймаючи музику, мов одкровення.

А музика всюди… Так солодко, чисто.
І хмари – неначе натягнуті струни.
Ти чуєш, як вітер на мокрому листі
мелодію заходу грає по рунах?

Порізано тишу на тисячі скалок,
акордами вечір впинається в тіло.
Я чую, як гостро і пристрасно-палко
пронизують звуки легені, мов стріли.

І день вересневий неспішно знімає
багряну краватку і сонячну блузку.
На фоні півтіней мене вже немає,
а є тільки осінь, і небо, і… музика.

/ Іра Саковець