Кожна крапля здається останньою. Взаємні образи. Скарги на життя та один одного. Розбиті двері і розбиті внутрішні світи. Довгі мовчанки і короткі речення. Хм… Навіть не для виправдання, а просто для того, аби якось зменшити прірву між звуками.
Кожна крапля здається останньою, коли у перервах між хапанням повітря втрачаєш глузд. Головне вчасно зупинитися. Головне не піддатися бажанню самоутвердитись за рахунок іншого. І попри гордість, і попри високу самооцінку, переступити через себе, щоб не переступати через іншого. Головне вчасно зупинитися і вдарити себе по обличчю за кожне гірке слово, яке полетіло у бік людини, яку дуже-дуже любиш. Пробачити все до дрібниць і випустити за межі себе.
Несподівана усмішка змінить погоду за вікном. Раптом стане по-весняному тепло і по-людськи добре. Більше нічого не пече всередині.
-Вибач, будь ласка.
Кожна крапля здається останньою. І той, хто звик до сонця, мабуть, збере речі і піде. А ти дощ любиш. А між вами вже стільки дощів випало, що навчились дощі любити. Бо після дощу небо пахне свіжістю. Цінуйте кожен день і кожну мить. Іншої нагоди для щастя може не бути.