дивна ти. мовиш, що не слухаєш, чуючи все.
час грибів вже пройшов, а ти й досі ходиш в лісі
що ти шукаєш? втрачену вчора ніжність?
здається, ти тонеш в словах, мій милий атласе

ти ж завжди мене вела. хоч сама ти - тонкий ізолятор
не пропускаєш повітря, струму, людей
в тебе відчинено лиш для шалених ідей,
що проводять між нами холодно й тонко екватор

а що тобі? не вистачило тижня, місяця, днів?
не можеш дочекатися, бо не вмієш чекати
та не любиш прощатися, але вмієш прощати.
в тебе інколи надто багато для мене, мила, слів

кричиш, що тиша для тебе надто гучна,
а потім знову зникаєш. тобі не набридло?
тікати від мене тоді, коли стане видно,
щоб доля була для тебе як та бічна

ти, напевне, малюєш чергову свою алегорію,
люба, в добі надто мало годин для н а с.
і допоки вогонь надії в твоїх очах не погас
давай напишемо нашу. власну історію.