Мені залишається лише нити, стикнувшись із реальністю.
Дні минають у Луцьку добре, але тепер більш з тверезим поглядом на життя. Я знаю, що жалітись на своє життя погано, краще брати та змінювати його. Всупереч всьому написаному і принципам, які я так люблю, я не можу тримати це в собі.
Моя глобальна проблема - зовнішність. Я на 70 відсотків незадоволена власним тілом. А найгірше, я не намагаюсь нічого змінити, просто не хватає сил сказати стоп. Надіюсь, мені таки куплять велосипед найближчим часом і моя мрія в "-7 кг" добіжить апогею. Згодом, я піклуюсь про своє волосся, але хочу знову світліший тон. Вмиваю лице до 10 раз в день, а дискомфорт всеодно відчуваю - я незадоволена собою зовсім.
Друга і поки назріваюча проблема - навчання. Дуже хочу почитати книгу, яку ніяк не куплю. Вона не дорога, але обставини складаються не в мою користь. Та й згодом мені вступати. Я не знаю, чи зарахують мене в Київський Націон.ун.ім.Т.Шевченка/Петро-Могилянська акад. Ось правда не вірю, що у мене вийде легко написати ЗНО на 190 балів і отримати задоволення від вступу. Це лише нерви. О, і ще, я не знаю, ким хочу стати - тепер я перед вибором усього життя: журналіст, чи політик?
Третє, що виводить мене з себе, відсутність спокою. У мене є бажання щодня викидати свої речі, книжки, одяг, спогади. Це просто зводить мене до кутка у якому немає дверей, ніяких. Просто загублена людина. А потім згадую про фотографії у всіх. Літо мають вишукане, а я хоч і мала, але фото відсутні.
Неначе є цілий світ і немає цілої мене.