Знаєте от бувають такі дні, які хочеться проживати і проживати поки не набридне. Ось сьогодні один з таких, лишилось 15 хв до кінця, а так багато емоцій було, сміху, криків, спогадів і трішки сумних історій стосовно майбутнього.

Аліна, як я реально буду без твоїх постійних дзвінків і переписок, як я буду без надобраніч і солодких снів, ми будемо за 682 км, але нас буде зв*язувати наша дружба, яка надіюсь не згасне за роки, місяці.

Я буду дзвонити, приїжджати і ти давай бери маму в машину і до мене швиденько на канікулах, плаття тобі виберем, повожу тебе по місцях цікавих і познайомлю з новими людьми.

Мені не віриться ще досі, що розлука так скоро, шкода, але водночас хочеться змін, але щоб поруч рідні люди були.

Цілую безмежно, скайп нам допоможе і просто підтримка.

Люблю тебе і чесно, вже якось сумно.

P.S. Ми уже разом рік і пам*ятай паралель 27 числа, дружба і всьо такоє.