а знаєш, це любов.
інакше ж не буває. ти боїшся, а я ще більше. не бачились вже тиждень, а я очима вишукую тебе на вулицях. в скайпі набирається повідомлення, і миттю воно зникає. сьогодні думала, що ти сидиш он там, в метрах від мене, я навіть продумала першу фразу, виявився якийсь чоловік. я не можу сказати що мені тебе не вистачає, ні. я звикла вже так жити, і з цим нічого не вкоїш. на годиннику будь-то 09:09, чи 16:16 в мене одне бажання, просто мимиволі. в нас своя любов, якажи живе 3 роки. я все згадую і згадую. я пам'ятаю будь-то не кожну разу.(краще б запам'ятовувала так формули, але ж ні).
"я маю в серці те, що не вмирає…" і мабуть не вмре. а часом так і хочеться, дати волю собі, просто відпустити. вільно дихати, йти і не озиратись. просто не боятись жити. кожен день в напрузі і очікуванні. такому вже рідному і мимовільному очікуванні. оікуванні невідомо чого.
я з цим не можу нічого зробити. як не стараюсь, просто не виходить. таке буває, таке буває…