інколи нам потрібно побути на одинці зі своїми думками, щоб розібратися в собі… ми замикаємося в той час від усіх хто нас оточує…. ми думаємо про життя, нікчемне життя… відштовхуючи від себе всіх… думки про, те що ми робимо і навіщо ми існуємо і чи ми існуємо взагалі… ці думки нас не полишають..вони роздирають нас на клаптики..на маленькі клаптики і ми стаємо ніким з повною головою думок, які не всім зрозумілі… і вже ніколи не відкриваємося іншим… стараючись не думати ні про що… але ж ні… ми думаємо, думаємо, думаємо….