Весь день старалась відволікти себе від цих проблем різними способами.Дивилась фільми, читала, ходила купатись, гуляла з малим, допомагала мамі.Все, аби на мить забути останніх два дні, які були помилковими.Усе не так, як би цього хотілось.Але і змінити вже нічого не можна.І це найгірше.Бо рве з середини.Дякую, ти навчив мене уважніше відноситись до своїх дій і слів.Я запам'ятаю твої останні слова, сказані мені, назавжди.Якими б неприємними вони не були, але ти їх сказав.В той момент я відчувала себе просто на дні.Не думала, що через одну мою безглузду витівку все зруйнується настільки швидко і так болісно.Раніше я робила і гірше, і ти про це знав.Але цей випадок-ще одни привід, аби уникнути мене.Ти б мав зрозуміти, повірити, адже який сенс було брехати мені?Але ти не захотів.Ти міг повірити, але не захотів.Просто це тобі не потрібно.Так, як власне, і я сама."Навіщо жити ілюзіями?".Справді, навіщо?Ти сам ідеш проти своїх правил.Ти повірив, що я це зробила, але не повірив в причину цього.Дякую, що більше не довіряєш.Дякую, що розчарувався.