Емоції так тяжко втримати в собі, особливо в ту хвилину, коли реально важко якось!

Сьогодні слухаючи музику я наткнуласяч на таку до болі знайому мелодію, вона так багато мені нагадала, я просто захлинулася слізьми і не могла зупинитися, переслухувала її раз 10 напевно і ніяк зупинитися не могла. Ці спогади такі прекрасні, все пролетіло звичайно як і завжди дуже швидко і болісно закінчилось. Але та ніч була прекрасна і надзвичайно довга і на хвильку здалося що безкінечна. Просто лежати говорити, згадувати, ці милі обійми і поцілунки, вибачення і відвертість.

Тоді я відчувала себе найщасливішою, потрібною і так було спокійно на душі.

А зараз я усвідомлюю, що ми більше ніколи не зустрінемося, НІКОЛИ, це надзвичайно жахливо, а все так гарно починалося і я чекала кожної ночі, як порятунку від буденності, але задній фон одного разу дав мені зрозуміти, що відносини на відстані - це жахливо, больно і не щиро (знову кінули і дуже жостко

але ж ці спогади і ця музика і забута українська і гарні страви, дороге вино і метелички не виходять з пам*яті і добре, що тоді Ти не приїхав і більше не приїдеш взагалі ніколи.

Хоча обіцяв

А взагалі нащо я це пишу, не можна жити спогадами, треба викинути, вирвати з серця….

3оє зразу - це занадто, головне не попадайтеся всі 3оє мені на очі і життя гарним здається. Все це кінець.

лише я розумію до чого тут це