на душі щось робиться таке незрозуміле,
хочеться плакати і сміятись,
хочеться висказати все, але
водночас хочеться просто мовчати.
все зайшло задалеко, так не може вже продовжватися,
він ж мені навіть не хлопець,
просто друг,
я не дозволю надалі так користуватися мною.
я тільки потрібна тоді, коли хочеться рослабитись!?
так не канає, хоча мені це в кайф,
але я хочу чогось більшого,
я хочу, щоб ми зустрівшись просто говорили, а не "падьснам" сразу ж.
це реально заїбало.
і просити мінет в мене це вже в ніякі рамки не входить.
хоча я й готова ради нього на все, бо напевно, люблю,
але це вже занадто.