Я рада, що він приїхав, я навіть не засмучена через те, що ми можливо не побачимось, але мені приємно усвідомлювати те, що він думає про мене, пише мені першим і полишив свою гордість. Нажаль це не надовго.

А ще мені нагадали про улюблену збірку Бітлів, яку мій друг зібрався переслухати. Треба і собі їх послухати. Треба і собі їх заслухати до дир.

Якщо говорити про справи загалом, то все погано. Я гублюся між власними емоціями і почуттями декого. Ну чому все так не просто? Може послати все і віддатися емоціям? Може не треба віддаватися емоціям, а слухати лише здоровий глузд?