поховати себе заживо! Це спочатку втрачаєш всі можливості щось виправити, згодом надії на краще майбутнє, життя втрачає будь-який сенс. Тебе нічого не тривожить, все чуже, нічого рідного. Інколи навіть здатність мислити не може врятувати від цього стану. Немає тих хто тебе розуміє, тих хто підтримає, є лише сіра пуста кімната і чотири стіни які тебе постійно обгортають своїм холодом. Маючи талант, не мати змоги його використати. Маючи страх, боязнь з ним боротись. А страх тому, що боїшся поразки, боїшся програти. Інколи думки розїдають всі можливі варіанти в яких ти міг би бути щасливим, думки руйнують теперішнє і майбутнє. Страх, невіра в свої сили руйнує, самовпевненість руйнує, коли багато очікуєш і цього не отримуєш хочеться кинутись з вікна. Ти дорослішаєш і все стає складним, вже заповітну "цукерку" важко отримати, навіть неможливо! Час - не лікує! Спогади - не чинять опори, не вчать і аж ніяк не змушують себе згадувати з посмішкою. Інколи, забагато горя і болі з*являється в житті.Можливо і краще закінчити і обірвати будь-які нитки надії, а можливо краще боротись. Шляхів багато, стежок багато, але правильна лише ОДНА і в кожного вона своя. І кожен сам її вистелює.