І хотілося б впасти,
розлитись тілом по землі.
Але я знову рішуче йду в наступ
проти власних мрій.

Розчарування завжди змінюють почерк,
горем ж простіше «набити» руку.
Все життя одержимо прагнеш, а коли
отримуєш – більше цього не хочеш, розуміючи,
що
ціна спокою це всього лиш купа душевного брухту.

Досить скаржитись і молитвами писати
кляузи на Бога.
Це ж сама доля вправно водить тебе за ніс.
Ти ж насправді любиш тільки сам спогад,
а не того, хто його у дім твій приніс.