до мурашок…

Ми дійшли до стадії «мовчання»,
Ми дійшли до стадії «пробач».
Як тобі не холодно ночами?
Як вдається заглушити плач?

За вікном весну ґвалтує лютий,
Надто рано нас вона знайшла,
Але як мені тепер забути
Подихи солодкого тепла?

Що мені тепер тобі казати?
Ми ж тепер на стадії «Мовчи!»,
Душі поховали в казематах,
Як тепер заснути уночі?

Нам нічого не буває вдосталь.
Хочу те, чого уже нема.
І велика та холодна постіль
Для душі і тіла – то тюрма.

Анатолій Хромов