Події сьогоднішнього дня заставили мене задуматись…задуматись про себе, про людей навколо, про ставлення до життя
Напевно ще ніколи я не переживала такого, як пережила за сьогоднішні 4 уроки в школі…навіть контрольна з біології якось не дуже сильно на мене вплинула…я думала про ставлення інших людей до мене і зокрема цих 5 лашар..я так аблажалась вчора…проте я всьоголиш була *не в тому місці не в той час* І тому людина з якою я хотіла подружитись тепер зневажає мене
Коли мені декілька днів назад тато приніс книжечку *Абітурієнт 2013* я вирішила полистати, подумати і вибрати Вуз….і тут на мене чекав ступор….
я ще з дитинства любила біологію і 8,9 клас мріяла поступити в медичне… та чи це моє? так, я люблю біологію, та чи це стане моїм улюбленим заняттям, якому я присвячу все своє життя? коли я буду з гарним настроєм іти на роботу і виконувати поручені мені завдання? довгих 5 років мені потрібно буде вчитись….але якщо брати медичне то чи справді я хочу бути лікарем?ні, насправді ні….лікарем я не буду…тому що багато чинників є…найперше це відповідальність…Ненавиджу брати на себе відповідальність. адже мова іде не про виконання завдань даних класним крівником чи написання курсової в стислий термін…мова іде про ЖИТТЯ людини…якщо я не зможу врятувати комусь життя, як я зможу дивитись родині в очі?як? я думала про професію фармацефта…але як довго я протримаюсь на цій рутинній роботі? адже нічого особливого вона не потребує…хіба що орієнтування в ліках і знання латині…і знову ж..це нова складна мова, навіть складніша за німецьку…
В глибокому дитинстві я мріяла стати космонавтом, але змирилась, що це нереально, потім я мріяла стати вчителькою, навчати дітей, але не моя це справа…потім я хотіла бути археологом в класі шостому , бо мені до нестями подобалась Всесвітня історія
сиджу зараз вибираю Вуз…в багатьох містах є гарні Вузи з прекрасним викладанням…але тут є свої за і проти…я мрію про Львів…не про Київ чи Польщу, а мрію саме про Львів..не знаю, чому він мене вабить, чи те, що з цього міста пішли мої корені чи те, що саме місто має довгу кровопроливну історію чи за ці прекрасні заходи сонця влітку….
але що більше я починаю заглиблюватись в події через 2 роки…я думаю про сьогодення…адже 9 клас, вже 10 квітня на годиннику 17.56…бувально через 2 місяці Дпа і все…все таки за ці 5 років я полюбила своїх однокласників…я дуже сильно буду за ними сумувати…за цими лашарами, які вміють зривати уроки і плоско шутити, проте я побачила, що вони зможуть допомогти в важку хвилину, підтримають, дадуть пораду…що *один за всіх, а всі за одного*..Нехай в нас немає багато моментів яких можна згадати…нехай немає такої здруженості..нехай всі по групах, нехай всі всіх обговорюють але коли комусь погано всі допомагають, а коли всім пізда, то віддуваються всі..а коли справа стосується списування, то один одному всі дають….адже все ж таки ми дійшли спільної мови…
Не знаю, як я буду в 10 класі…нові люди, нові знайомі…половина класу іде… все ж не буде вистачати дзвінкого сміху Зеника…та і взагалі всього що є зараз…іноді навіть не хочеться іти додому, хочеться побути ще в школі
А зараз в мене на очах сльози…адже я згадую про те, що скоро наші шляхи з Вікою, Юльою, Соломією і Оксаною розійдуться….ну нехай ще 2 роки, але Соломія, Оксана будуть в Києві…Юля, Віка-Польща….я взагалі в Львові….ми перестанем спілкуватись….для мене наша дружба стала своїм космосом…серце розривається на частини коли я про це думаю…але ж як можна знати що ви перестанете дружити в один прекрасний момент 1 вересня 2015 року, коли всі будуть в різних частинах Європи… і думати про це зараз…адже так дивно звучить, що дружба всьоголиш *на 2 роки*..так ми будем спілкуватись, телефонні розмови…переписки смс і кантакти, блог, фейсбук…скайп…живе спілкування 3-4 рази в рік…тому поки в нас є час треба зробити ахуєнну річ, яка буде нас гріти цих догих 5 років
та це не смертельно….але вони мені стали найдорожчими….напевно за кожну з них я віддала б власне життя..хоча ми завжди пійобуєм один одного, називаєм *сучька ти єбанута* але ж це все ж любов, хоч і на підсвідомому і примітивному рівні….Я рада, що знайшла таких подруг, які і підтримають у важку хвилину, і дадуть поради, не з вигоди а з дружби до тебе.Я рада, що в нас немає заздрості один до одного…хіба, що по відношенню до *снікерса*) Вони порадять, що зробити в тій чи тій ситуації…а не тупо поржуть, як лошаді над твоїми невдачами…от це не подруги, це чорт знати що
Нехай в нас різні смаки, Соломія Віка люблять 1Д Юля любить Бібера я люблю ММ а Оксана Флоріду нас об*єднують *Нерви* і *Літтлмікс*
В нас немає Я, є МИ і крапка
Приводом для сміху в нас є будь що, навіть плоскі шутки на рівні *Бунчужний зайшов, всі встали*.. те, про що ми говорим незрозуміло навіть моїм батькам, а про однокласників взагалі мовчу…адже тільки ми можемо придумати цілком безглузду ідею і внушати внушати собі….тільки ми можемо назвати один одного дивним ім*ям а потім ржати…в мене тепер в телефоні записано Сутіньор, Жаркая Сніжана, Грязная Анфіса і Анжева..ахха згадую погляд тата коли він приніс мені телефон і каже що до мене звонить Сутіньор…ахах
незабутні спогади і нездійсненні плани на літо
Вєчні походи в Чікен…Вєчні слова тьотіньок в маршрутці *Дівчата ви в громадському транспорті* і тут Соломія видає *Какой громадский транспорт?* і знову ржач на всю маршрутку
Вєчні розмови про наших коханих…ех(
Вєчний ржач на всю вулицю
Вєчні мастєра папускання
Мені вас дуже не буде вистачати, хоча як писав один дуже хороший хлопчик *незабаром інше місто, згодом інша країна..назавжди* мене ця перспектива геть не радує..я думаю наші в наших дітей буде схожа дружба…до останнього подиху..ні, це не перебільшення..це мій космос
Для мене ви-це все.. я вас люблю до нестями….я рада, що ви в мене є, я дуже переживаю коли ви сваретесь, коли кричите одна на одну, як я кричу через ваші канчітські фанфи….я чекаю вихідних, адже ми відриваємся на повну….
Чекаю Гараджу….
2 роки…ми їх не провтикаєм….нехочу вас втрачати…і ще одну людинку, до якої дуже звикла, хоч знайома тільки 2 тижні….
люблю вас рідні)