Так воно і було.Дні пролітали непомітно, час спливав, а я так і не була готова до цього.В цей день має вирішитися моє майбутнє, а я витратила час на підготовку до нього дарма, не прикладаючи жодних зусиль.А тепер шкодую.Адже я знаю, що сама викинула свій останній шанс на смітник, сама розтоптала останню можливість на щасливе майбутнє.Так дивно зараз усвідомлювати, що сама своїми же руками поставила на собі хрест.Та це ще квіточки.Зараз перед моїми очима туман, і я відчуваю лише жах від усвідомлення, та скоро прийде стадія цілковитого розуміння і я почну зацьковувати себе.Буду день за днем морально вбивати себе, доки не зійду з розуму остаточно.