Ліна Костенко

Cтрашні слова, коли вони мовчать

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш з чого і почать

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

Із них почав, і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність,

якись безсмертний дотик до душі.