як же мені хотілося б прям зараз зібрати всі речі і виїхати звідси.. поїхати і більше ніколи не повертатися. Настільки все набридло, що я навіть сумувати за тими "близьким" людьми не буду. Напевно я їх тільки називаю "близькими", а насправді - це всього лише утішеніє.. близькі люди мені - це ті хто далеко, дуже далеко. І для мене б було величезне щастя побачити їх, обійняти і відчути наскільки ти дійсно потрібен людині, і наскільки все це взаємно. Я не можу спокійно перебувати на навчанні, я не можу спокійно перебувати вдома. Я вічно насторожено себе веду. Вічно з кимось якась боротьба. Не тому, що я погана людина. Я б ніколи себе не вважала б за злу, лицемірру, цинічну та й взагалі жахливу людину. Але в наш час не можна показувати який ти добрий. Щоб у тебе було все добре, ти повинен думати тільки про себе. Тільки про себе! Напевно я правда сильна.. я дуже багато чого терплю і дуже багато чого нікому не розповідаю, тому що боляче, тому що я не відчуваю, що заслуговую цього. Я заслуговую більшого, і навряд чи той, хто добре мене знає, сперечався б зі мною.