боже, на що ж я стала схожа.знаєш, я живу тільки думками про тебе, мріями, бажаннями і нічим іншим.я так сильно морально стомилась.від мене вже нічого не залишилося, тільки тіло, яке незнає куди подітися, йому нічого не потрібно воно просто існує і не більше.душа залишилась в тебе, мені вона не потрібна без тебе, ти забрав її, але перед тим витрусив з неї все, що було хороше.серце також не зі мною, воно десь викинуте на смітнику й інколи починає кровоточити від болі.а любов….від неї нічого не залишилося в твоєму серці.ти за цей рік прошив моє серце і душу нитками, які вигравали яскравими барвами спогадів, емоції та посмішок на фотокартках, а тепер потихеньку рвеш по живому, з кожним дотиком все з більшим болем.я загналась в куток і зовсім не знаю, що робити, за що боротися.мені не потрібне ні навчання, ні гуляння, ні друзі, мені потрібний ти, тільки проблема в тому що я тобі зовсім не потрібна.кожен мій день, як у божевільної, починається думками про тебе і молитвами й закінчується тим самим.я боюсь чогось іншого і розумію одне, що це кохання пожирає мене з середини.в мене немає підтимки, ні всереді, ні ззовні, просто світ залишився в тій холодній зимі, що досі колючими голками робить нові рани всередині.