я оце тут подумала, а що, якщо в мене ніколи не буде нормального хлопця?
ну дійсно, ніхто не кохатиме мене, ніхто не сміятиметься зі мною щиро, ніхто не захоче дарувати мені квіти, ходить зі мною за руки по вулицях.
Що якщо я так і залишуся одна? (а це більш за все так і буде, з моїми загонами і високими вимогами.) Дивлюся навколо, всіх звуть на побачення, всі ходять парами, їдять солодощі. Всі ці фотки і картінки в інеті. Як можна буть такими гарними і такими закоханими?? Вони дійсно щасливчики.
Що якщо ніхто не покохає мене так сильно, що захоче сказать мені "виходь за мене"? Що якщо такого не буде? Чому ті люди, які подобаються мені, не звертають на мене уваги, а ті, хто звертає, не підходять мені?
що за життя. мені тільки 19 років, а я за таке вже думаю.
страшно буть однії. це геть не круто.

фу, оце гавно, про яке я думаю, з самого ранку мене вбиває. що за ниття, Маша?