Ніч. Як же я люблю цей час доби. Час, коли тебе ніхто не чіпає. Ти нікому не потрібна. Тільки ти і твої думки. В цей час ти стаєш їх полоненою. І немає жодного виходу від них втекти. У цей час твої мрії і фантазії стають ще більш божевільні. В тобі прокидається та, якої ніколи не буде вранці. Та божевільна, яка готова на всі ці шалені вчинки, якими-б вони не були. У цей час можна бути "іншою" собою. З улюбленою музикою. З улюбленими книгами. І не важливо де ти знаходишся і скільки проблем тебе оточує. Просто в певний момент, у цей час - ти вимикаєшся. Ти залишаєшся одна. Нікому не потрібна. І не поспішно божеволієш. Ти міняєш своє життя. Будуєш план, картинку, сюжет ідеального для тебе життя. Без проблем. Віддаєшся фантазіям і бажанням. У цей час ми щирі. Ти говориш про те, що не можна говорити. Ти сумуєш за тим, чого ніколи не буде, але ти знаєш, що потім все буде краще. Ти ставиш цілі і готуєшся до них йти. Але вранці … Вранці все забувається і все що думалося, робилося, хотілося вночі здається повним божевілля!
Адже вранці прокидаємося ми ті, яких ми закриваємо вночі!