А так то після всіх перемелених минулим ночей кохання, всіх переміряних 43 і 36 шляхів, подоланих непевними човнами миль, розмазаних сліз, розлитого вина й виписаної поезії понад дахами сірих спальних будівель із їхнім вічно підгорілим сонцем ніхто з цих двох нізащо б ненаважився взяти іншого й за палець чи бодай спробувати, як нашорошуються проти вітру волоски на засмаглих руках.
Питання "чи ти тепер живеш щасливо?" має за собою таку ж пустопорожню відповідь:знизування плечима.Що значить моє "тепер", коли в ньому лише тінь від тебе? Що значить твоє "щасливо", коли воно стосується лише твоїх професійних звитяг і чергової нонфікшн книжки, опублікованої в пятьох країнах? Чи мусимо ми, так і не взявши за руки одне одного, щасливо скакати ген у берлінський дощ, у якому вже розчинилися сотні дівчат із ушками для білизни в руках і головами для ляльок вуду в наплічниках, розуміючи. що у нас так би нічого ніколи не вийшло, бо я п*ю лате, а ти джин з тоніком і я лише співаю, а ти вивчаєш і вчиш, бо наші паралельні прямі нарешті розійшлися, як на малюнку сусідського хлопчика, котрий усе життя хотів ходити на футбол. а його віддали в художню школу, аби він, коли виросте й закінчить училище, міг робити мармурові надгробки й збагатіти?

Не знаю.Може, скажи мені ти, Скандинавська квітко.