якось в школі здається все добре. а приходиш додому, думки ніби душать зсередини…ці чотири стіни давлять з тиском, тиснуть, тиснуть, а ти просто душишся…здається, шо за фігня?але якісь такі відчуття в мені…надоїла ця школа, ці люди, це місто, це життя…хочеться чогось нового незвичного…нових знайомств, вражень. голова тріщить.а від чого?здається виспалась, не голодна, цілком здорова, але голову просто розриває.навіть від улюбленої музики нудить…знову слухаю карташова, хоча останній раз слухала ще літом. літо…молода гвардія, пробивання язиків на балконі, строєння халабудок, бігання по вечорам до хлопців на поверх вище яких зовсім не знали, пам'ятаю як співали на весь табір: "НАТЯНИ НА ГОЛОВУ ГАНДОН ЭТО ОТ УМА, ЭТО ВАВИЛООООН!" це все мені згадується саме зараз, такі чудові моменти, не думала, що так буду за цим сумувати, безмежно… зі сльозами і водночас з усмішкою думаю про ці моменти. та знов повертаюсь, сижу за компом, з боку фізика яку так впадло читати але це все що є. дім, школа, домашнє завдання. всі розваги:сходити в ЦУМ, полазити по бутікам і посидіти в чікені.все. я напевно зараз блювану від жалості. коли вже літо, хоч якісь плани. так і живу:від літніх канікул до зимових…КОЛИ Я ВЖЕ ЗВІЛЬНЮСЬ ВІД ЦЬОГО??? так і не навчилась цінувати що маю. дура. шо тут ще скажеш…