Ззовні така спокійна, а вдуші вирує ураган.Не знаю чому.Нема простого пояснення цьому.Та всередині мене, десь там в глибині, сидить маленька дівчинка, в брудному подертому платті та несамовито кричить, впиваючись довгими нігтями у волосся, вбиваючись відчаєм.Вона не може зупинитись, не може перестати кричати.Вона горлає і вдень і вночі, не затихаючи ні на хвилину.Дівчинка замовчить тільки тоді, коли її голос сяде і вона не зможе сказати нічого навіть пошепки, коли вона обезсилено впаде на брудну землю своєї темниці і зрозуміє, що виходу звідси не має, що скоро прийде кінець.Її не стане.Вона просто зникне.і всередині мене не залишиться нічого.І все що у мене буде, це маска спокою на обличчі.Незмінна і надійна.Назавжди.