Цвіла ромашка в полі на межі, До сонця й вітру бісики пускала, Аж доки руки лагідні, чужі Ромашку для букета не зірвали. Ромашко! Ти п’яніла від тих рук, Ти цілувати їх була готова, Для них за біль своїх образ і мук Ти не знайшла докірливого слова. Благословляла тихо мить ясну, Коли в його потрапила тенета, А він тебе і не любив одну, А лише як прикрасу для букета.