Для мене пам’ятати – це як молитися подумки.Очиститися від гріхів, повернутися до невинності, почати спочатку.
Зараз я у морі, яке змінило моє життя, і озираюся у минуле. Я – Настя, уникаю дзеркала. На своєму обличчі я шукала риси сестри, матері, батька і, шукаючи їх, я втрачала себе.Безповоротно.Безнадійно.Я не змогла зупинитися. У вухах відлунюють звуки піаніно – це сестра навчила мене грати, і це мій єдиний скарб, який я винесла із батьківщини свого дитинства.
Я – Настя…Що таке повернення? Куди людина повертається? Де це місце? Чи можна повернутися назад? Чи можливо це? Чи доля завжди веде вперед? Чи там є те місце, куди повертаються? Воно там чекає? Я побачу його? Чи серце мені підкаже? Чи знайду я шлях додому, йдучи дорогою, якою ходила раніше? Чи згадають мене море, яке я перепливла? Порт, в який прибула? Віднайдена домівка? Чи прийме мене батьківщина в свої обійми?
Повернення – не забаганка, а прагнення душі.