Один єдиний друг, це все що мені потрібно на даний момент.Людину яка буде завжди поряд, вислухає і підтримає.Бо односторонні відносини в яких я підтримую в тяжку хвилину, а потім від мене відвертаються мені вже обридли.Знаю дивно так поривати одразу зі всіма, але по іншому не могло бути.Люди з якими я дружила 10 років, виявились корисливими, пафосними снобами, які думають тільки про себе. І мене це дико обурювало, хотілося кричати на всіх.Але зараз я розумію що це було на краще і потихеньку прихожу в себе.Починаю спілкуватись з іншими людьми.Але поки якось не дуже виходить, адже я звикла відгороджуватись від всіх.Не люблю коли лізуть у мій особистий простір.До того ж важко відкриватись людям після того як стільки разів плювали в душу.