Самотність, що ж це насправді таке.Чому ми відчуваємо себе самотніми та одиноким, навколо нас ж є багато людей.Хіба можливо відчувати себе самотньою при 8мільярдному населенні Землі?Щодня нас оточують сотні знайомих.Майже кожен день ми сидимо в одному кабінеті з тридцятьма людьми, їмо в їдальні де повно людей-мурах.Хіба це самотність?
Приходячи додому ми занурюємося в себе, нишпорим по закутках свідомості.Пишимо ці пости на вьюи, щоб якось покращити своє життя, уявляємо кохання, на рівні підсвідомості.Чому? Я маюсь цією дурнею вже не перший рік, напевно з того моменту, коли побачила, які всетакі люди жорстокі.Згадуючи наскільки мене потріпало життя за цих три роки, як воно мене змінило, вимкнуло 90% почуттів. Але ж в якісь з шпаринок залишилось тих 10%, яких не яких, але залишилися.
Так, в мене є сім'я, друзі, але я всерівно тікаю на вьюи, і пишу пости для воображаюмого друга, веду з ним діалог, уявляю його реакцію.Але я всерівно відчуваю себе самотньою, можливо діло все-таки в мені, може я відштовхую людей?Я ж не така якою мене мама з татом виховували, зовсім не така, я занадто груба та черства.За цих три роки я передружила з купою людей, в яких сторону тепер плюнути гидко, алев цьому винувата я, лише я. Ми робимо все щоб залишитись одним, а потім плачемось першій попавшій людині.Це не правильно, ні ні ні!