мабуть, тобою і досі пахнуть усі простирадла годинник той самий спинився раптом ще вчора пробачити, змусити, змовчати – я на все ладна аби знайти ліки від тебе, тобою хвора ти моя отрута, щоденно спаралізовуєш вбиваєш так просто одною лише відсутністю я можу тобою, тобою лиш бути врятована але ти німим став, втративши свою сутність щоденні дози червоного того шампанського замінюють фото з моїми колись очима навіщо змінив свого колишнього власника залишив всі спогади мої за тими дверима